кафедри Гірничої механіки (ГМ)
факультету Электромеханіки і автоматизації (ФЕМА)
Донецького державного технічного університету (ДонДТУ).
Тема магістерської роботи: "Розробка водовідливної установки з регулювання подачі насосів".
Я, Лавриненко Дмитро Вікторович, у неділю 18 березня 1979 р. в 1130 за місцевим часом гучним криком сповістив миру про свою появу на світ у пологовому відділенні №1 міський лікарні №24 по вулиці Сімашко м. Донецька. Цим я зобов'язаний та дуже вдячний своїм батькам:
Коли я відбув у лікарні призначений час, мене відправили до дому в Пролетарський район м. Донецька, де я мешкаю й досі.
Як і більшість дітей, свою освіту я почав здобувати у дитячому садку з солодкою назвою "Черешенька". Пізнавши усі радощі життя від яслів до підготовчої групи, у 1986 році я, без особливих успіхів та жалю, залишив садочок. У тому ж році разом зі своїми побратимами по духу і розуму я ощасливив своєю присутністю вчителів загальноосвітньої школи №150 (зараз комбінат освіти безперервного розвитку).
У школі я провчився 10 років, але закінчив 11 класів (ох, і довго вони мене терпіли), - вважаючи інтелект нашого покоління вище ніж середній нас автоматично перевели з 3-го класу в 5-й. Я був найзвичайнішим учнем і нічим не відрізнявся від своїх одноліток: на перервах мій голос казався на три октави вище, а п'яти блискали швидше, ніж у інших.
У нас були чудові вчителі. Найулюбленіші з них із математики, російському язику та літератури, фізики, історії, інформатики і географії. Їхні уроки були цікаві та захоплюючі, завжди минали в спокійній непримушеній обстановці, в якій часто був присутній гумор.
З предметів, які нам викладали, я віддавав перевагу математиці, фізиці та інформатиці - вони мені легко давалися. Брав участь у районних олімпіадах з інформатики - займав призові місця, але на цьому все і закінчилося. Причина цьому дуже проста, у той час школа мала старенькі комп'ютери (своєю стародавністю в той час він вражав не тільки мене.) і працювали вони на язику "Foсal", який практично вже ніхто не використовував, окрім нас.
У 10-му, 11-му класах я почав замислюватися над своїм майбутнім. Мене приваблювала завжди техніка, тому я точно знав, що поступати буду до ДонДТУ. Обрати спеціальність було важче. Остаточно все зваживши я вирішив піти по стопах своїх предків, які все своє життя зв'язали з "чорним золотом" - вугіллям.
Сталося так, що коли я успішно здав рейтингові іспити в ДонДТУ, я став студентом раніше ніж закінчив школу. В 1996 році мій вибір пав на горно-електромеханічний факультет і спеціальність"Експлуатація машин та електроустановок гірничого виробництва"(зараз факультет енергомеханіки і автоматики, а спеціальність "Енергомеханічні комплекси гірничого та гірничо-збагачувального виробництва"). Вважаю, що вибір зробив правильний, так як спеціальність ця широкого профілю дасть мені можливість реалізувати себе в будь якій галузі промисловості.
В 1997 році поступив на військову кафедру при ДонДТУ для підготовки за напрямком "Використовування підрозділів з радіостанціями малої потужності".
За час навчання в університеті неодноразово брав участь у олімпіадах з гідравліки: у Всеукраїнській в м. Києві, міжнародній (держави СНД) у м. Одесі та Всеросійській в м. Москва. Нагороджений почесною грамотою та різноманітними дипломами.
Я дуже вдячний викладачам за їх кропітку роботу, роботу за яку ми студенти не часто віддаємо їм належне.
Диплом з присвоєною кваліфікацією бакалавра інженерної механіки одержав у 2000 році. В тому ж році закінчив військову кафедру, прийняв присягу, успішно склав державні іспити й отримав звання молодшого лейтенанта зв'язку.
Після отримання диплома бакалавру продовжив навчання в магістратурі на кафедрі "Гірничої механіки". Під керівництвом доцента, кандидата технічних наук Малєєва В.Б. займався науково-дослідною роботою на тему "Розробка водовідливної установки з регулювання подачі насосів".
Квітень, 2001 р.